Тетяна Петракова – відомий громадський діяч, головний редактор та засновник унікального глянцю Ukrainian People. Переважна більшість акцій, організованих Тетяною, спрямована на допомогу дітям-переселенцям із зони проведення АТО, дітям наших бійців на сході та на розвиток творчих талантів усіх маленьких українців. Можна із впевненістю сказати, що вона одна з найкращих та найдосвідченіших спеціалістів України у даній сфері – на її рахунку понад 400 дитячих фестивалів, конкурсів чи соціальних акцій. Усі вони несуть не лише радість малечі, а й конкретну користь – формують майбутнє нової України! Один з таких проектів – щорічна «Енциклопедія дитячих талантів», унікальне видання, що містить у собі дані про обдарованих дітей України, фестиваль «Діти за майбутнє України»
В нашому інтерв’ю Тетяна розповіла, чому вона проти проведення дитячих конкурсів краси та чому вважає сьогоднішніх дітей ключем до майбутнього України. Про це та багато іншого – далі…
Тетяно, чому саме дітям Ви наділяєте стільки уваги? Тільки за цей рік ви провели та підтримали масштабні дитячі проекти…
Я не втомлююсь повторювати, що діти – це наше майбутнє. Діти – це наше продовження, продовження України. Це та сила, що примушує рухатись колесо життя, сила, що дозволяє не лише існувати народу, але й дає йому прогресувати, покращуватись, певною мірою еволюціонувати. Крім того, я вважаю, що саме робота з дітьми на даний час – це найкращий спосіб створити нову Україну. Жодні реформи чи перетворення сучасності не зроблять для майбутнього нашої держави стільки, скільки робота з дітьми.
Тобто надія лише на дітей? Невже неможна змінювати країну «тут і зараз»?
Це теж необхідно робити. Але усі ми, так чи інакше, вже «заражені» радянською ментальністю. Причому в незалежності від того, чи народилась людина у СРСР і жила у той час, чи її молодість припала на 90-ті роки. Радянська ідеологія, спосіб життя виявились нежиттєздатними. І поєднавшись із «диким капіталізмом» 90-х, породили нашу дійсність з усіма її проблемами. На жаль, потрібно визнати, що для переважної більшості дорослих українців вже дуже важко, а іноді й неможливо змінитися ментально. Але тільки не сучасним дітям. Вони гнучкі, вони можуть сприймати нове, і вони дуже талановиті!
Тому більшість Ваших акцій спрямовані саме на розвиток творчих талантів дитини?
Саме так. Творчість – це не лише засіб самовираження. І необов’язково, що дитина, яка зараз займається вокалом чи малюванням, у майбутньому стане відомим співаком чи художником. Заняття мистецтвом, виступи на сцені чи подіумі розвивають душу дитини, вдосконалюють її ментально, дозволяють зрозуміти та прийняти нормальні людські цінності. Крім того, вченими доведено, що мистецькі дисципліни роблять дитячу психіку адаптивнішою. Тобто, чим би не займалася дитина, вже у дорослому житті вона буде швидше пристосовуватися до оточуючого середовища, знаходити оригінальніші рішення для вирішення будь-яких питань. Але, звісно, мої заходи спрямовані не лише на розвиток творчих талантів. Є й інша, не менш важлива мета.
Яка саме?
Будь-який захід «Ukrainian People» – це патріотичний захід. Я виїхала з Луганську у 2014 році, тому прекрасно знаю ціну патріотичного виховання… чи його відсутності. Від самого початку існування України як суверенної держави влада не приділяла цьому аспекту належної уваги. А коли подібні порухи й були, то складалось враження, ніби це робиться за радянськими «методичками», про ефективність яких можна судити хоча б по розпаду СРСР. І це була жахлива помилка. Навіть складається враження, ніби на це не просто закрили очі, а планомірно саботували всі спроби проводити подібну діяльність. Результат – ворожа пропаганда чудово прижилась у душах деяких українців. Думаю, зараз вже всім зрозуміло, що якби 20 років тому патріотичному вихованню приділяли більше уваги, то ні окупованих територій, ні війни, ні сотень тисяч переселенців зараз би не було. Але наша мета – не просто привити дітям любов до Батьківщини, але й дати їм інші необхідні цінності: повагу до оточуючих та до себе, небайдужість, порядність. Причому, не зважаючи на ситуацію в країні та гіркі уроки історії, держава майже не звертає на це уваги.
Тобто, як і у випадку з армією, велика частина відповідальності лягає на плечі, так би мовити, «культурних волонтерів»?
У даному випадку – майже вся! Це стосується і роботи із дітьми, чиї сім’ї були вимушені покинути рідні міста через війну, і дітьми, чиї батьки зараз захищають країну на сході, чи загинули, захищаючи її. Ці діти мають розуміти – про них не забули, про них не забула Україна. І дуже важливо – проводити для них спільні акції. Діти повинні спілкуватися між собою і розуміти: усі вони українці, усі вони – один народ. Взагалі цим і відрізняються наші заходи. Для мене головне, щоб вони дали користь нашим дітям, нашому майбутньому. Я категорично проти комерціалізації подібних заходів, перетворення їх на скажені перегони за коронами та нагородами. Такі конкурси, зокрема більшість «конкурсів краси», просто калічать психіку малечі. Причому я маю претензії не стільки до їх організаторів, скільки до батьків конкурсантів.
Але ж хто, як не батьки хочуть добра своїм дітям. Хіба не їм краще знати, що краще для їх дитини?
На жаль, мій досвід свідчить, що так буває далеко не завжди. Часто-густо батьки просто хочуть ЗРОБИТИ із своєї дитини того, ким їм самим не вдалось стати. Наприклад: мати хотіла бути фотомоделлю. І вона щосили просуває свою дитину у цьому напрямку. Звісно, малечу ніхто не питає. І це неповага до дитини, образа, що залишиться із нею на все життя. Інша проблема – дітей відправляють на ВСІ можливі конкурси та змагання. Я знала дівчаток, що вже у ЧОТИРИ (!) роки мали десятки нагород та корон різних конкурсів краси. Вкриті «штукатуркою» макіяжу, змучені постійним напруженням та страхом поразки, ці діти – справжній живий докір своїм батькам. Це діти без дитинства. Та й самі по собі дитячі конкурси краси – це облудна і небезпечна для дітей справа.
Їх організатори кажуть, що це чудовий спосіб підняти самооцінку дитини, розвинути її творчі здібності…
Так, кажуть. Це й не дивно, бо такі конкурси – прибутковий бізнес! Але задумайтесь: у чому їх суть?.. Визначити найкрасивішу дитину. Не порівняти навички дітей, як це буває у спортивних змаганнях, не показати їх таланти, як буває на фестивалях. А порівняти те, чим наділила дітей природа! Це аморально! Хто такі члени журі, щоб сказати, що ваша дитина гірша за іншу?! Хто дав їм право виносити такий вердикт? Організатори, що заробляють на цьому гроші?! Я бачила істерики та справжні моральні зриви у дітей, бачила, як їх трусить від страху під час конкурсу… А знаєте чому? Вони бояться реакції своїх неадекватних батьків на можливу поразку у конкурсі! Це просто бридко. Тому я категорично проти проведення дитячих конкурсів краси.
І тим не менш, Ви й самі проводите подібні заходи. В чому ж різниця?
У нас немає переможців чи переможених. І це не радянський принцип, коли «все равны». Всі діти різні, у них різні таланти, різні здібності. І це нормально. Але все ж вони діти. Сцена має приносити їм радість та користь. Бути частиною теплого і світлого дитинства, а не переслідувати у кошмарах решту життя. Як я й казала, діти – це наше майбутнє. І яким воно буде – істеричним та депресивним чи впевненим та успішним, – залежить лише від нас!
Ви провели мало не півтисячі дитячих заходів – серед них є й дуже масштабні. Може порадите, як правильно розвивати дитячі таланти?
Скажу одразу: сьогодні ми повинні інвестувати у наших дітей. Інвестуючи у своїх дітей, ми інвестуємо у майбутнє. Причому не лише їхнє, а й власне майбутнє, майбутнє цілої країни. Інвестувати потрібно не лише гроші. Дітям потрібен час та увага. Не треба бездумно експлуатувати свою дитину у напрямах, які їй не до душі. Кожна дитина має талант, але не всім дано бути співками чи моделями. Тому найперше потрібно зрозуміти, до чого у дитини є хист. Це можна зрозуміти й удома, а можна спробувати декілька гуртків. Тільки, знову ж таки, без фанатизму. Коли у дитини буде вибір, вона обере саме той гурток чи студію, де здобуде найбільших успіхів. Звісно, діти можуть обирати одразу декілька гуртків. Можна, наприклад, поєднувати моделінг з хореографією. Але у дітей має залишатись час на дитинство!