До початку нового навчального року менше місяця. І, звісно, батьків турбує питання – як
виглядатиме навчання в умовах війни, і чи безпечно взагалі віддавати дітей у школи?
У соціальних мережах часто сперечаються про надійність підвалів, небезпеку великих вікон і ймовірність прильотів ракет. Хтось наводить аргументи «за» та «проти» онлайн чи офлайн-навчання, проте страх від цього меншим не стає. Звісно, форму визначатиме рівень безпеки в країні, але саме його спрогнозувати зараз складно. Це те, що, на жаль, від нас не залежить. Якщо адміністрація прийме рішення проводити офлайн-навчання, потрібно буде вирішувати – вести чи не вести дитину до школи? І ось тут починаєш боятися. Як побороти свій страх, і чи варто це робити – розповідає практикуюча психологиня, ведуча «Ранку у Великому Місті» на ICTV Юлія Зорій.
Чому ми боїмося?
Страх – це емоція, яка виникає у відповідь на дійсну чи можливу загрозу для людини. Це інстинкт виживання, механізм захисту, закладений в нас як базове налаштування. Ми не можемо викреслити страх, просто сказавши «не бійся», – розповідає Юлія. – Тому справжня робота з цією емоцією починається тоді, коли ми її приймаємо й визнаємо право бути у нашому житті. Це не те, що заважає нам, а те, що є частиною життя. Чому таке усвідомлення важливе? Бо без прийняття самого факту страху його не вдасться збалансувати. Саме урівноважити, а не побороти, тобто поставити щось на противагу.
Працювати зі страхом у цій ситуацій – означає робити те, що в наших силах, і на що ми реально можемо вплинути. Бо прийнявши, можна буде урівноважити його бажанням. Виглядає це приблизно так: «Моє бажання сильніше, ніж той страх, який є, і який я визнаю».
Боюся навчального року
Якщо ви бажаєте, щоб дитина ходила саме у цю школу чи садочок, щоб вона навчалася, соціалізувалася, треба робити те, що від вас залежить – дізнатися, наприклад, чи є у навчальному закладі бомбосховища, і як вони облаштовані, – пояснює Юлія. – Чи знають учителі, як діяти в разі сирени, зрозуміти, чи є у вас постійний зв’язок з дитиною чи вчителем, чи маєте ви план, як швидко евакуювати учня зі школи в разі небезпеки чи просто опинитися поряд і якось допомогти тощо.
Альтернативна наука
Якщо попри бажання навчати дитину онлайн вищенаведений варіант вас не влаштовує і не заспокоює, можна розглянути онлайн-школу, – радить Юлія. – Часи коронавірусу навчили і дітей, і батьків займатися вдома, тож сьогодні ця перспектива вже не лякає. І якщо вам спокійніше, якщо школяр буде поруч, а у випадку загрози ви знаєте, як швидко врятуватися, то цей варіант є хорошою альтернативою. Звісно, батьки можуть сперечатися про якість і ефективність такого навчання і про те, що дітей важко налаштувати на подібний формат, адже треба постійно бути поряд і контролювати. Та якщо ми зараз говоримо про безпеку, шукаємо варіант, який би влаштовував і зменшував тривогу батьків, то ці суперечки, на мою думку, недоречні.
Якщо ви перебуваєте за кордоном і повертатися в Україну поки що не плануєте з міркувань безпеки, то у ваших силах спробувати влаштувати дитину в місцеву школу або погодитися на онлайн-навчання. Або ж займатися з дитиною самостійно за шкільною програмою. Крім того, хоч де би ви знаходилися, зараз існує велика кількість освітніх платформ і телеуроків для дітей різного віку. Тож можна міксувати різні види навчання. Я розумію, що це складно, бо ніхто не відміняє чинник вашої зайнятості і неможливість приділити достатньо часу навчанню дитини, але давайте обирати й робити те, що вам до снаги.
Коли ви приймаєте для себе формулювання на кшталт «я не дам страху стати єдиним чинником, який буде впливати на моє життя і життя близьких, бо моє бажання, щоб дитина вчилася і здобувала знання не менш важливе, ніж страх за неї», то вам легше приймати рішення, шукати варіанти, як зменшити тривожність і збалансувати страх.
Приймаючи його як складову сьогодення і не намагаючись позбутися, ви даєте собі свободу вибору: або я віддаю дитину в школу чи садочок, усвідомлюючи всю ситуацію і розуміючи, як діяти за потреби, або залишаюся там, де цілком безпечно і займаюся освітою дитини на місці. В будь-якому разі остаточне рішення і відповідальність, чи пускати дітей до школи, за батьками.