Близькі відмовляються евакуюватися: поради психолога, як прийняти їхнє рішення

Назад
Дозвілля Родина

Щодня влада просить евакуюватися з територій, де йдуть активні бойові дії. Хтось чує заклики й виїжджає, а хтось із різних причин продовжує залишатися під обстрілами чи окупацією. Переважно відмовляються їхати старші люди. Попри благання, на всі спроби вмовити вони відповідають: «Куди ми поїдемо, ми старі», «Кому ми там потрібні…», «А хто буде вести господарство…» «Ми тут народилися, тут і помремо» тощо. Звісно, це важко чути, бо ви хвилюєтесь і хочете як краще, але стикаєтесь із опором, а потім відчуваєте провину. Що ви можете зробити у цій ситуації? Як вмовити виїхати? Як прийняти відмову евакуюватись? На ці запитання відповіла практикуюча психологиня, ведуча «Ранку у Великому Місті» на ICTV Юлія Зорій.

29_06_Якщо_звикаєш_до_війни

Зона відповідальності

Дуже важливо прийняти той факт, що ви не можете відповідати за рішення інших людей. Хоч як би вам цього хотілося. Все, що у ваших силах — це спробувати переконати, чому їм важливо тимчасово виїхати з небезпечних місць. Підібрати потрібні слова, аргументи, пояснити, яким буде їхнє життя поза домом, скільки приблизно цей вимушений переїзд триватиме тощо. Це те, що ви можете зробити, — пояснює Юлія. — Далі послухайте своїх близьких. Чим вони аргументують відмову від евакуації і чи розуміють ризики. Можливо, якщо проговорять це вголос, їхня думка зміниться.

Поділіться своїми емоціями й переживаннями. Скажіть відверто, що вас дуже лякає ця ситуація і ви хочете допомогти, бо любите й цінуєте їх. Але якщо вам не вдалося переконати, то хоч як би ви сердилися й сумували від цього, доведеться прийняти їхній вибір. Бо дорослі люди самостійно несуть відповідальність за своє життя. Ви фізично не можете контролювати й відповідати за всіх. Це неможливо. Вони мають свою думку і право на помилку. Так, вона може коштувати життя. Але це їхнє рішення, на яке ви не можете вплинути, хоч як би намагалися.

Віддалена допомога

У будь-якому випадку важливо тримувати зв’язок, телефонувати, спілкуватися, підтримувати одне одного, допомагати, чим можливо, — радить Юлія. — І ще було б корисно продумати запасні варіанти, як ви зможете допомогти в разі надзвичайної потреби. Наприклад, знайти того (і заздалегідь домовитися), хто б міг надати медичну допомогу чи забезпечити продуктами, вирішити побутові проблеми. Або яким чином можна було б екстрено евакуювати рідних, і хто би міг із цим допомогти тощо.

По-перше, така допомога може справді знадобитися, а у вас уже буде розуміння, як діяти і до кого звертатися, а по-друге, це допоможе вам заспокоїтися. Коли ви знаєте, що хоча б частково можете вплинути на ситуацію і в потрібний момент допомогти, це полегшить ваші страждання.

Не дорікайте собі й не гризіть почуттям провини. Все, що було у ваших силах, ви зробили. Далі — зона відповідальності інших людей. Прийміть це з розумінням.

Насильницька евакуація

Окремо скажу, що силовий спосіб ми не розглядаємо. Тобто коли ви вивозите «бабусь-дідусів» і інших родичів силоміць. Хоча для когось цей варіант є прийнятним і стає не надто травматичним, бо зрештою всі залишаються задоволеними. Але тут кожен обирає своє, — пояснює Юлія.