Сьогоднішній гість «Народної армії» — володарка унікального голосу — контральто, який неможливо сплутати з голосом будь-якого іншого виконавця, людина, яка не боїться відверто висловлювати свої думки, справжня патріотка нашої країни, співачка, авторка музики й слів багатьох пісень, волонтерка, заслужена артистка України Анастасія Приходько
— Анастасіє, ви були однією з перших, хто поїхав виступати в район АТО. Навіть будучи при надії, не скасовували свої концерти на Сході України. Що спонукає вас це робити?
— Я хочу жити на цій землі, тому що її люблю й розумію, що хоч би куди поїхала звідси, завжди буду там чужою й нікому не потрібною. У мене ніколи не буде моїх спогадів, мого дитинства та мого життя. Тут поховано моїх предків, тут я виросла, і тут є мої друзі. Не хочу цього втрачати. Для мене це дуже важливо.
— Як вам удається поєднувати виступи в небезпечних місцях із материнством, адже дома на вас чекають донечка Нана й зовсім маленький синочок Гордій?
— Розумієте, напевно, коли робиш добру справу, то Господь Бог допомагає. Я ж не роблю нічого поганого, а просто їжджу до хлопців і підтримую їх чим можу, спілкуюся з ними, і Бог мені в цьому допомагає. За роки війни в районі АТО відіграла майже 200 концертів. Як бачите, жива й здорова.
— Як військові сприймають ваші виступи?
— Військовим дуже подобається. Ми з ними вже вивчили безліч пісень. Особливо вони хочуть чути пісні про маму, пісню-реквієм «Герої не вмирають». А після виступів вони завжди роблять мені подарунки: знімають із себе шарфи, шеврони тощо.
— Чи буває страшно під час виступів в АТО, адже, незважаючи на сміливість, активну громадянську позицію, ви залишаєтеся тендітною жінкою?
— Ні, не буває. Різні були випадки. Пам’ятаю, під час виступу в місті Попасній нам сказали, що у ворога було помічено «Гради», отже, є ймовірність, що місто буде обстріляно. Проте концерт усе-таки відбувся, хоч його й довелося скоротити.
— Як змінили особисто вас події на Сході України?
— Я раніше думала, що вмію співчувати, розуміти чужий біль і людей. До тих поїздок так думала, але, побувавши там, відчула все по-іншому. У мене змінився світогляд, ставлення до людей і життя. Бо, коли ти дивишся в очі бійцям, які не бояться й захищають нас із вами, починаєш пишатися, що в Україні є такі сильні чоловіки.
— У рамках проекту «Пісні війни» ви разом із військовим медиком Дар’єю Зубенко записали нову композицію «Дівчата». Розкажіть про це.
— Спочатку мені дали послухати «демку», я її вивчила й приїхала у Львів, де ми й записали цю композицію. Я сильно хвилювалася, тому що це дуже відповідально стояти поруч із такою людиною, адже Дар’я Зубенко — парамедик-доброволець. Для мене є великою честю заспівати з такою людиною. Я їй казала, що хвилююсь набагато більше, аніж вона.
— Якою, на вашу думку, є роль жінки на війні?
— Я бачила на війні дуже багато жінок. Жінка — це завжди тепло, це завжди асоціації з материнством, спогади про рідну домівку, де на них чекають мами, кохані, сестри. Тим паче, хлопці кажуть, що якби в них не було дівчат, то дуже б сумували. Жінки завжди щось приготують, поспілкуються, допоможуть. Жінка — це завжди добре.
— Коли слухаєш пісню «Герої не вмирають» у вашому виконанні, то в очах стоять сльози. Розкажіть про історію її створення.
— Є такий автор — Дмитро Шавров. Він подарував мені текст цієї пісні й сказав: «Якщо тобі сподобається текст, я напишу до нього музику». Слова мені дуже сподобалися. Потім Дмитро надіслав музику, ми зробили аранжування, я її представила. Через деякий час на концерті зустріла Микиту Рубченка, який запропонував мені записати пісню «Герої не вмирають» у своїй обробці. Так виникла зовсім нова пісня, на яку в подальшому ми зняли відео.
— Нещодавно вам присвоєно почесне звання заслуженої артистки України. Які ваші відчуття та враження?
— Я насправді дуже пишаюся цим, тому що це наша спільна з українським народом нагорода. Саме люди допомагали стати мені такою, якою я є зараз. Дуже вдячна всім за підтримку, за ту довіру, яку мені дають, тому що звання заслуженої артистки України отримала лише завдяки підтримці людей.
— Анастасіє, відомо, що ви багато займаєтеся волонтерством. Скільки грошей вам удалося зібрати для бійців?
— За роки війни для військових удалося зібрати близько 60 тисяч доларів. Я збирала гроші на концертах в Італії, Іспанії, Америці та на благодійних концертах в Україні.
— У своєму новому кліпі «Крила» ви здійснили серйозний експеримент: поголилися наголо. Як ви на це наважилися?
— У 15 років я зробила велику помилку — пофарбувала своє волосся в чорний колір. Вийти з чорного кольору неможливо. Тому вирішила, що мені треба це кардинально змінити, і сказала: «Голіть». Я поголила голову і, дякувати Богу, тепер ходжу зі своїм волоссям (відростає вже мій природний колір).
— Ваш новий кліп уже має багато шанувальників. Яка його головна ідея?
— Головна ідея — це те, що ніколи в житті не можна здаватися. Хоч би що відбувалось у твоєму житті, хоч би які випробування підготувала доля, потрібно завжди підніматися й іти далі, не пасувати перед труднощами, натовпом, а відстоювати свою гідність і честь.
— Як ставитеся до українських зірок, які виступають у Росії, незважаючи на те, що в рідній країні четвертий рік поспіль іде війна?
— Багато честі взагалі про них говорити. Забудьмо про них. Чим більше ми про них говоримо, тим більше вони здобуватимуть популярність і, звісно ж, удаватимуть із себе жертву, а потім приїдуть у Крим і казатимуть: «Бандерівці нас ображають». А якщо ми про них не будемо згадувати, то про них усі забудуть.
— Чи хотіли б ви, щоб ваші діти присвятили життя мистецтву?
— Ні, я цього не хочу. Свого часу мати не пустила мене в університет імені Карпенка-Карого, бо не хотіла, щоб я стала акторкою, хоч і вона сама, і моя бабуся все життя присвятили театру. Тоді я дуже образилася на неї, але згодом зрозуміла, що батьки завжди прагнуть кращої долі для своїх дітей. Я не хочу, щоб мої діти йшли в шоу-бізнес.
— Анастасіє, розкажіть про своє хобі.
— Я люблю готувати, це мене заспокоює. Мені дуже подобаються кулінарні експерименти, маю вдома багато спецій. І от коли в мене поганий настрій, йду на кухню й щось готую. Улюбленою стравою є фарширована риба, але її складно готувати.
— Чи плануєте брати участь у відборі на «Євробачення» від України?
— Ні. Для мене це вже пройдений етап. Три роки намагалася від своєї держави поїхати… Думаю, що три рази вже достатньо.
— Ваші побажання читачам «Народної армії».
— Наснаги нам усім, терпіння, любові, щоб янгол-охоронець усіх оберігав своїми крилами. Я хочу, щоб Господь Бог допомагав вам усім. Хочу, щоб ми всі були як одна велика сім’я, дбали одне про одного й забули вислів «Моя хата скраю, я нічого не знаю» хоча б на той період, поки в країні війна. Гуртуймося та будьмо поруч одне з одним. Ми матимемо силу тільки тоді, коли будемо разом. Разом до перемоги, і я знаю стовідсотково, що ми вже на один день ближче до перемоги.
Бесіду вела Олена КРУГЛЄНЯ