24 лютого Юлія Зорій могла б звично розпочати день на улюбленій роботі – у студії «Ранку у Великому Місті». Але того світанку усіх розбудили гучні вибухи – росія розпочала повномасштабний наступ. Поки одні сім’ї повним складом евакуйовувалися – хто за кордон, хто в більш віддалені від бойових дій регіони України, подружжя Резніков-Зорій не могли дозволити собі подібне. Адже він – міністр оборони, і як ніколи потрібен Україні. Щойно розпочалося повномасштабне вторгнення, Олексій одразу вирушив на роботу, лишивши дружину вдома.
Весь день 24 лютого я нічого не їла й не пила, ні з ким не розмовляла. Просто сиділа у кріслі з увімкненим телевізором і не могла повірити в те, що це все відбувається насправді, – розповіла телеведуча в інтерв’ю «Вікнам». – Я ніби перебувала в анабіозі. Це дуже страшно. Олексія поруч не було, на зв’язок він виходив рідко. Тож впоратися тоді допомогли заспокійливі краплі.
У той період життя Юлії перемістилося в телефон.
На початку війни навіть один дзвінок або повідомлення на день були для нас великим щастям, – згадала вона. – Пам’ятаю, як у березні я прокидалася, і перше, що робила – перевіряла, коли він був на зв’язку. Тоді буквально жила в телефоні – в очікуванні повідомлень від Олексія. На щастя, зараз у нас є можливість бачитися хоча б іноді.
А як ще змінилося життя Юлії у статусі дружини міністра оборони під час повномасштабної війни?
Не можу сказати, що я стала інакше відчувати цю роль. Він все одно міністр оборони, я все одно його дружина, яка робить свої справи, – зізналася ведуча ICTV. – Займалася психологією і працювала на гарячій лінії ще з часів коронавірусу. І продовжила це з початком війни. Не як дружина міністра оборони, а просто як людина, яка хоче допомогти й має для цього певні знання. Знаю, що роблю хорошу справу. І несу за неї відповідальність. У нас кожен на своєму місці, і кожен робить усе, що може.
