Легендарна українська вокальна формація “Піккардійська Терція” очистила присутніх у столичному залі МЦКіМ (Жовтневий палац) під час фінального концерту всеукраїнського туру “Казка на білих лапах”. Тур був особливий. За участі особливих. А його фінал концептуальний – на Водохреща. Коли ми всі маємо шанс очиститись.
Хочеш ще? Йди до нас у Telegram
Інклюзивним проектом “Казка на білих лапах” “піккардійці” намагалися “повернути Бога у Різдво”. Цей духовний меседж є платформою священнодійства колядування, яке розгортається перед глядачем та слухачем.
Разом із легендарними вокалістами на сцені співають та декламують незрячі діти із різних куточків України. Наймолодшій з них 4 роки. І, як влучно зауважив натхненник, режисер та музичний продюсер “Казки на білих лапах” – учасник “Піккардійської Терції” Ярослав Нудик, єдине, чого не бачать ці діти, – перешкод!
У перші хвилини концерту важко перебороти жаль. Однак уже за мить мінорне почуття змінює приємний мажор – радість та захват талантами дітей з особливими потребами. Вочевидь, юні вокалісти та декламатори хвилюються. Але тримаються гідно поряд зі справжніми метрами.
Артисти щедро щедрували , і глядачі залюбки відповідали їм аплодисментами, що майже не вщухали.
Приємно, що “Піккардійська Терція” – колектив із 25-річною історією – не сухо співпрацює із дітьми-початківцями. Вони взаємодіють по-справжньому. Під час запису однойменного альбому та підготовки шоу тенор “піккардійців” Андрій Капраль приділив достатньо часу кожному юному вокалісту. І на сцені дорослі та діти виглядають одним цілим.
Хочеш ще? Йди до нас у Telegram
“Ця програма – пісенна Різдвяна казка, сповнена, з одного боку, дитячою наївністю та щирістю, а з іншого, “піккардійським” професіоналізмом та багатоголоссям, – розповідає художній керівник вокальної формації “Піккардійська Терція” Володимир Якимець. – Працюючи з дітками над альбомом “Казка на білих лапах”, ми самі подумки повернулися у дитинство – відчули те щемке диво Різдва, пригадали ті теплі й затишні святкові дні, ті світло і радість, якими живе дитина від Дня Святого Миколая – й до Йордану. Усім цим захотілось поділитися зі слухачами з великої сцени”.
“Один настрій і спільне відчуття дива. Дитяча безпосередність і незмінний “піккардійський” звук. Різдвяна казка, яка залишиться у серці кожного, хто її почує”, – обіцяв прес-реліз, анонсуючий концерт.
Усе справдилось. І навіть хотілось на певний час закрити очі. Адже коли ти не відволікаєшся зором, то глибше чуєш звуки, музику! Можливо, саме тому незрячі діти співають душею. Вони ніколи не бачили зображень Бога – вони малюють його образ у собі.
Ви напевне чули теорію про те, що у разі негараздів з якимось із органів чуття, інші можуть дужче розвинутись. Тож, уявіть, наскільки тонко чують та передють звуки діти, що не бачать. І наскільки добре вони чують биття серця кожного глядача у залі, заповненого вщент.
Того вечора, коли лунала “Казка на білих лапах”, здавалось, ніби усіх накрило такими теплими ДОБРОМ та ЛЮБОВ’Ю! І дуже хотілось, щоб це відчуття не залишало жодного з нас навіть після того, як куліси розділять сцену та зал…
Фото: Олександр Зубко
