Сьогодні, 18 червня, весь світ відзначає День батька. З цієї нагоди лідер гурту «ТІК» та тато 8-річної Єви і 6-річного Дані поділився зі STARBOM.com своїми батьківськими секретами виховання.
– Вікторе, усім відомо, що справжній чоловік повинен посадити дерево, виховати сина і побудувати будинок. А які три або більше пунктів повинен виконати справжній батько?
– Головний пункт і у чоловічому, і у батьківському списку – це все робити з любов’ю (посміхається)! Коли стає татом, справжній чоловік, як і раніше, продовжує готувати грунт – матеріальний, психологічний і суто людський. Створити для своєї родини максимально комфортні умови і раціональне гармонійне середовище, у якому кожен може себе легко реалізувати, постійно самовдосконалюватися і давати максимальні показники. Це і є завдання чоловіка, який стаючи батьком, ще чіткіше усвідомлює, що не тільки щось, а, в першу чергу – гідних людей повинен залишити після себе, бо саме вони будуть продовжувати рід.
– Пам’ятаєте відчуття, коли вперше взяли дитину на руки?
– Звісно, адже ці відчуття незабутні! Коли народилася Єва, я був у гастрольному турі. З Луганська у Івано-Франківськ проїхав більше 1000 кілометрів, аби скоріше потримати її на руках. Відчуття від усвідомлення того, що з’явилась частинка тебе, – це щось дуже особливе й фантастичне!
– Батько для вас завжди був прикладом?
– Звичайно! Як і для кожної людини! Хоча не в усіх речах він був ідеальним. Я виріс у простій сільській родині, тому батькові доводилося багато часу приділяти роботі. Звісно, хотілося, щоб більше часу діставалося мені. Але то звичайні дитячі переживання. З віком розумієш, що навіть батьки, які максимально рухаються у сторону ідеалу, не завжди відповідають сподіванням своїх дітей, що часто бажають бачити маму й тата іншими. Це одвічні проблеми поколінь, наших сподівань і реальності. Тому єдино правильний у цьому всьому метод дії – відверто і щиро спілкуватися один з одним. І не залишати жодне запитання без відповіді.
– Що для вас найважче у батьківстві? Можливо, переживати кризові моменти чи відмовляти дітям у чомусь?
– До батьківства я прийшов у свідомому віці. На щастя, у мене в житті це не трапилося випадково, спонтанно чи небажано. Мені вже цього дуже хотілося і психологічно я був абсолютно готовим. Тому всі моменти виховання й вікові кризи переживаю спокійно. Єдине, що інколи може поставити у ступор, – це якісь незручні запитання, яких у дітей завжди багато (посміхається). Тут і доводиться проявляти максимум креативу, щоб знайти правильні слова! Адже тікати від відповідей не можна в жодному разі. Якщо не від тебе, то деінде діти все одно будуть їх шукати і знайдуть. А найкраще, що є у родині, – це діалог та впевненість у щирому та відвертому спілкуванні із батьками.
– Які риси, по-вашому, треба обов’язково виховати у дівчинці, а які – у хлопчику?
– Для мене важливо, щоб вони обоє, в першу чергу, були людьми! Це, може, таке велике й збірне поняття, але дійсно першочергове. Людяність – це та основа, яка відрізняє нас від усіх інших істот, що живуть на нашій планеті. Коли вона є у серці, людина нормально сприймає всі речі і процеси, які відбуваються, реагує на них без істерик і вміє знаходити оптимальні рішення.
– Які табу є у вашій родині стосовно виховання дітей?
– Рукоприкладство! Тому що це не метод і не спосіб виховання. Хоча багато кажуть, що ляснути по дупі – найбільш ефективна дія, та й дехто з педагогів-класиків навіть казав, що це можна застосовувати. Але, як на мене, все ж таки треба пояснювати, роз’яснювати і спілкуватися, а не підвищувати голос і застосовувати силу до власних дітей. Моя донька, наприклад, взагалі не сприймає, коли хтось підвищує голос – вона просто блокується і не чує того всього. Тому, якщо хочеш чогось добитися від неї, треба просто спілкуватися. Спокійно й розмірено, надавши їй можливість висловити свою точку зору.
– Часто не тільки діти вчаться у своїх батьків, а й – навпаки. Чому ви навчилися у своїх дітей?
– Робити і самому те, чого вимагаєш від них! Виховуючи, ми вимагаємо від дітей завжди бути чемними, привітними, слідкувати за своїм зовнішнім виглядом, правилами внутрішнього розпорядку, але, в першу чергу, все це повинні виконувати самі. Хоч маленькі, але діти завжди дуже спостережливі, тому деколи і у відповідь батькам зауваження роблять (посміхається). А щоб бажані правила для них дійсно на все життя стали догмами, все потрібно підтверджувати власним прикладом.