У день народження Тараса Шевченка лідер гурту «ТІК» розповів STARBOM.com про свою схожість із великим Кобзарем, про те, що розказує дітям про видатного поета, і ким, насамперед, вважає видатного українця…
– Вікторе, тільки-но ви опублікували фото зі зйомок програми «Новорічний карнавал. Світське життя», у коментарях майже всі зійшлись на думці щодо вашої схожості із поетом Шевченком…
– Секрет схожості – у вусах! А оскільки сьогодні вуса нарівні з бородою – писк моди серед чоловіків, схожим може здатися кожен другий (посміхається). Ми звикли до Шевченка у віці – круглолицього, у каракулевій шапці, з таким суворим, незрушним поглядом, бо саме такий образ нам нав’язала радянська пропаганда, яка хотіла зобразити його вічним борцем-революціонером.
Насправді ж ніяким революціонером він не був. Шевченко, в першу чергу, був людиною свободи, вірним сином свого народу і своєї землі, яку безмежно любив. Він не визнавав жодну владу – не хотів служити ні царю, ні комусь іншому. І не боявся про це говорити уголос!
Зараз, коли перечитуєш його твори без коментарів радянських критиків, це чітко видно. Якщо глянете його молоді автопортрети чи приїдете у мою рідну Вінницю, побачите, яким красенем він був! У нас у Вінниці на Музейній площі шевченківський пам’ятник дуже нетиповий, багатьох вражає. І я по-справжньому пишаюся, що був дотичним до реалізації цієї гарної скульптурної композиції, яка дійсно дає новий погляд на постать Шевченка.
Там він зображений не за радянською «класикою жанру», а молодим, 35-річним, сповненим надій, поруч із дітьми. Саме тому всі, хто його бачать, кажуть, що вінницький пам’ятник – живий! І це найкраще визнання для усіх, хто трудився над його створенням!
У Вінниці про пам’ятник Шевченку мріяли ще з 90-х, але далі розмов справа не доходила. У 2011 році Благодійний Фонд «Подільська Громада», де я є головою наглядової ради, взявся за реалізацію, почав збір коштів – і вже у 2014 році до 200-річчя з дня народження Шевченка ми відкрили сучасний пам’ятник, який встановлений виключно на кошти благодійників і добровільних внесків членів територіальної громади. Я дійсно дуже тішуся, що зараз ми маємо змогу по-новому відкрити Шевченка для себе.
– Що ви найперше розповідаєте своїм дітям про Кобзаря?
– У першу чергу розказую, яким чудовим художником він був. Адже і сам Шевченко вважав себе, насамперед, художником, а не літератором чи громадським діячем. Гадаю, саме від цього факту потрібно відштовхуватися, аби зрозуміти його. Образне сприйняття навколишньої дійсності, вміння помічати важливі деталі у Шевченка саме від захоплення малюванням…
Дуже шкодую, що, коли вчився за спеціальністю «вчитель образотворчого мистецтва й художньої праці, художник-дизайнер», нам мало розповідали про художні твори Шевченка. Голландців та інших закордонних класиків-художників ми вивчали детально, а от українських – лише поверхово, похапцем. Хоча насправді у Шевченка прекрасні картини! Він був чудовим портретистом, гарно малював графіку.
А які цікаві замальовки збереглись з його експедиції по Каспії! Такий настрій у них передано! З художнім талантом Шевченка більшість з нас мало знайома, і це дійсно прикро. Бо він був неймовірно цікавим художником, вважається першим українським мариністом – малював морські пейзажі, а у ті часи «мариністика» була новою течією для українського художнього мистецтва.
– Вдома «Кобзар» маєте?
– Обов’язково! Причому видання, яке було перевидане з оригіналу. У творах Шевченка найбільше вражає те, що багато проблемних питань, про які він писав 200 років тому, залишаються актуальними й нині. Писав він дійсно як пророк!
Багато уривків з його поезії можна використовувати у якості афоризмів: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!» з «Кавказу» чи «Поховайте та вставайте! Кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте!» із «Заповіту». .. А недавно ми виступали в Умані з туром EuroДвіжн і у гримерці якраз згадували поему «Гайдамаки»: «Хвалилися гайдамаки, на Умань ідучи: «Будем драти, пане-брате, з китайки онучі…»
Шевченка можна цитувати нескінченно! У його поезії, прозі, образотворчому мистецтві така велика частинка українського духу, якою ми маємо пишатися. Знати її, вивчати і цінувати!
– Яке ваше ставленя до скандальної книги Олеся Бузини «Вурдалак Тарас Шевченко»?
– А ніяк не ставлюся, якщо чесно. Хто шукає негатив, обов’язково його знаходить… Образ Шевченка дійсно був занадто ідеалізованим радянською системою. А сам Тарас Григорович за життя не посягав на статус святого, був нормальним чоловіком із нормальним життям, у якому всяке трапляється. Людина творча… Ні для кого не секрет чи відкриття, що, наприклад, алкоголь у творчому середовищі завжди мав місце. Тому навіть якщо такий факт дійсно був, чи применшує це геніальності Шевченка? Однозначно – ні!
– Останнім часом і серіали за Шевченком почали знімати, як от сучасна версія «Катерини» на «1+1». По-вашому, чи це правильна тенденція? І екранізацію якого твору Шевченка ви б хотіли побачити?
– Екранізації все-таки не можуть «змагатися» із книгами. У кіно так чи інакше йде нав’язування певного бачення образів режисера, а от книга дає можливість кожному читачеві по-своєму уявити кожного героя.
Тому до екранізацій я ставлюсь з пересторогою. Режисери мають, у першу чергу, розуміти, для чого беруться за Шевченка. А якщо робити кіно як комерційний продукт, то треба вже не жаліти коштів на бюджет, щоб був і гарний сценарій, і технічні можливості, і все інше. Сьогодні для мене єдиним дійсно вартісним фільмом про Шевченка залишається «Сон» Володимира Денисенка. Цю стрічку, зняту у 1964 році, називають фільмом-передбаченням. «Раби, німі раби…» – у розпачі говорить Шевченко, якого блискавично зіграв Іван Миколайчук. Хто не бачив, дуже раджу! Крім сильних діалогів і віршів, у фільмі є й спілкування з пращурами – власне, звернення до нас.