– Владо, розкажіть, будь ласка, про Вашу цьогорічну відпустку, де Ви відпочивали?
– Я відпочивала в північній частині Занзібару, де розташований пляж Нунгві з білосніжним піском. Екзотична різноманітність африканської природи, смарагдовий Індійський океан, велика кількість бананових, кокосових пальм і мангових дерев…
– Що саме вразило Вас в цій країні? Розкажіть, будь ласка, про Ваше найяскравіше враження від цієї подорожі.
– О! Я можу говорити про Занзібар годинами! Але найяскравішим враженням особисто для мене виявився дайвінг. Адже недарма я маю сертифікат PADI від Професійної асоціації дайвінг-інструкторів з правом практикувати по всьому світу. Тому я змогла побачити на власні очі всю екзотичну різноманітність підводного життя Занзібару. Особливо вразили восьминоги. А ось акули, слава богу, обійшли мене стороною.
– Як би Ви могли охарактеризувати місцевих жителів? Які їхні характерні риси?
– У свій час тут господарювали ассирійці, єгиптяни, фінікійці, індуси, китайці, перси, португальці, оманські араби, голландці та англійці. Але особливого впливу на місцеву культуру надали оманці, тому на Занзібарі живуть переважно мусульмани. Люди там, м’яко кажучи, небагаті, проте привітні, милі й адекватно реагують на блондинок (сміється — Прим. ред.). А ще там всі співають — як у нас в Україні! Звісно, занзібарський фольклор доповнив яскравими фарбами мої пізнання щодо культур народів світу. І я обов’язково використаю африканську енергетику у своїй новій концертній програмі, яку представлю під час всеукраїнського туру.
– Які пам’ятки Ви б порадили подивитися в першу чергу?
– Якщо говорити про Нунгві, то рекомендую туристам прогулятися до кінця пляжу і, обігнувши мис, відвідати однойменне селище, де розташований древній маяк і судноверф, на якому місцеві майстри будують дерев’яні судна — дхоу. Використовують при цьому виключно інструменти для ручної роботи. Неподалік від маяка знаходиться акваріум Мнарані з великою кількістю рідкісних морських черепах: тут поранені тварини, а також їхні дитинчата знаходяться доти, доки не зміцніють для проживання у природному середовищі. Однак тим, хто зважиться на таку прогулянку, потрібно повернутися до початку припливу. Інакше доведеться чекати на відлив.
Найбільш примітне місце на Занзібарі — це старовинний Стоунтаун. На його невеличких вуличках розташувалися п’ятдесят одна мечеть, шість індуїстських храмів і дві католицькі церкви. Більшість споруд збудована з коралового каменю. Англіканський собор у Стоунтауні зведено на місці колишнього невільничого ринку. Коли будівельні роботи ще були в самому розпалі, головний архітектор відправився на сафарі. У результаті місцеві будівельники встановили всі вісім колон… догори ногами! Переробляти вже було пізно, і перевернуті колони так і стоять ось вже більш як 130 років.
Також раджу відвідати Палац Чудес — Бейт-ель-Аджаіб, одну з небагатьох добре збережених пам’яток міста.
– Розкажіть, будь ласка, про національну кухню цієї країни. Які страви та напої сподобалися Вам найбільше?
– Занзібар недаремно називають островом спецій. Прянощі — основний елемент місцевої кухні, яка є однією з найрізноманітніших в Східній Африці. Не дивно, що занзібарська кулінарія багата екзотичними фруктами та дарами моря. До речі, я встигла заслужити повагу місцевих рибалок — не злякалася пливти на старому човні та вивудила з океану за допомогою простої лісочки величезну кількість риби. Після чого віддала весь улов команді, тим самим забезпечивши туземцям ситний обід.
У багатьох місцевих стравах використовується кокос. Зелені горіхи розрубують мачете, щоб відразу ж освіжитися солодким соком. З м’якоті готують кокосове молоко, незамінне в карі та практично в усіх стравах з рису. Найбільш популярним є пряний рис пілау. Зазвичай його готують у величезних кількостях та їдять всією родиною прямо з гігантської каструлі, в якій він готувався.
М’ясо тут популярне не менш за морепродукти. Рекомендую сорпотел. Його готують з яловичого язика, серця, печінки і свинини. Звісно ж, страву тушкують з приправами. У підсумку м’ясо виходить ніжним і пряним.
Тверда борошняна каша угалі — основна їжа для бідних. Вона недорога і ситна. Угалі їдять так само, як і кус-кус: правою рукою згортають в кульку, роблять поглиблення та наповнюють його салатом мчіча (поєднання декількох сортів шпинату), овочами, рибою або м’ясом.
– Які сувеніри Ви привезли з цієї поїздки? Що для Вас є символом цієї країни?
– Символом Занзібару для мене є мій внутрішній рай, який сформувався на острові та який я привезла з собою до України. А найбільш значимий сувенірний «трофей» — картина місцевого художника, на якій зображені представники легендарного племені масаї — корінного народу Африки, котрий і до сьогодні зберігає свій традиційний уклад життя, ігноруючи розвиток цивілізації.