«Брати Гадюкіни» оспівують батярський Львів

Назад

БГКультовий гурт «Брати Гадюкіни» вважається класикою українського року. Саме йому Тернопіль зобов’язаний крилатою характеристикою – «файне місто». З чисельними турами музиканти неодноразово об’їздили всю Україну та досі з ностальгією згадують шарм рідного Львова.

Учасники гурту Ігор Мельничук (ІМ), Павло Крахмальов (ПК) та Михайло Лундін (МЛ) розповіли Zruchno.Travel про справжній батярський дух міста Лева та особливості львівських кнайп, а ще згадали про улюблені фестивалі та співочі рекорди.

–  Цьогоріч гурт «Брати Гадюкіни» святкує 30-річчя. Коли плануєте організувати сольний концерт з цього приводу?

ІМ: Перелік заходів присвячений нашому тридцятиріччю, буде відомий восени. Зараз  готуємо новий альбом «Сміх і гріх», то ж не хотіли б змішувати ці дві події. Але вже зараз можемо сказати: сподіваємось, це буде масштабна акція, під час якої буде багато сюрпризів.

–  За роки своєї творчості не помітили змін в уподобаннях українського слухача?

ПК: Скоріше змінилась кількість поколінь, що приходять на наші концерти. Нам дуже цікаво спостерігати за подібним процесом, одразу стає зрозуміло – кожен з них знаходить у наших піснях щось своє. Насправді, ми радіємо від того, що різні люди вбачають щось цікаве у нашій творчості. Сучасна аудиторія дуже різноманітна. І це добре.

– Ви згадали про ваш новий альбом «Сміх та Гріх». Чи плануєте всеукраїнський тур на його підтримку?

МЛ: Звісно, ми націлені на це. Гадаємо, тур почнеться восени.

ПК: До речі, ми б хотіли дати концерти не лише на великих майданчиках, а й у маленьких атмосферних клубах, адже там можна краще відчути свою аудиторію. Насправді, дуже важливо бути ближчими до своїх слухачів. Бо кожен альбом відображає якусь частину життя самого автора, а у піснях багато відвертостей. Саме атмосфера близькості найкраще дозволяє слухачу відчути думку виконавця.

БГ 1– Часто таку душевну атмосферу можна відшукати на музичних фестивалях. Які з них стали улюбленими для вашого гурту ?

ПК: Я пригадую минулорічний фестиваль «Файне місто» у Тернополі. Тоді ми знову встановили рекорд – 25 тисяч людей співали разом з нами однойменну пісню, було неймовірно приємно. На цьому фесті завжди панує приємна атмосфера. А взагалі ми любимо всі українські фестивалі, відчуваємо, що це наше.

ІМ: Якщо говорити про рівень організації сучасних фестивалів, то варто відзначити, що уже немає проблем з нормальною апаратурою чи лінивим персоналом, як це було колись. Все проходить на достойному рівні — музиканти отримують відповідне технічне забезпечення та всі необхідні умови.

МЛ: Зараз ми ведемо перемовини з декількома організаторами масштабних фестивалів. Вже точно знаємо, що виступатимемо у Маріуполі на MRPL Fest, також хочемо завітати на зліт байкерів в Ужгороді.

– Як взагалі оцінюєте рівень сучасної української музики, що лунає сьогодні на сценах фестивалів?

ІМ: Мені здається, що у розвитку музики Україна сьогодні попереду всієї Європи. Ми дуже правильно розвиваємося у цьому напрямку, на наших сценах з’являється багато молодих талановитих виконавців. Я неймовірно тішуся за них!

ПК: Подивитися навіть на ті співочі конкурси, що транслюють по нашому телебаченню. Якби я сидів у журі, не зміг би зробити свій вибір, бо талановитих учасників дуже багато. Молодим виконавцям треба більше наснаги, щоб пробитися на великі сцени.  Та є ті, хто просто не може перестати творити, а це головний рецепт успішності.

БГ 3– До слова, початок співочої кар’єри гурту «Брати Гадюкіни» був покладений у Львові. Чи часто тепер приїжджаєте у рідне місто?  

ІМ: Періодично буваємо. У мене, наприклад, там живе батько. Звісно, частіше вдається приїхати, коли є запланований концерт. Нещодавно також знімали у Львові фільм «Шляхетні волоцюги». Ми були дуже раді такій можливості, навіть ходили по Львову у знімальних костюмах. Відчували себе справжніми батярами, наче потрапили до Львова 30-х років. Львів настільки природній для батярського духу, що нічого не потрібно спеціально створювати.

– І що, справжній батярський дух досі відчувається у Львові?

МЛ: Всі учасники нашого гурту родом зі Львова і є потомственими батярами! Це вже частина туристичного бренду міста.

ПК: В нашій відповіді буде багато суб’єктивізму, бо ми цю культуру любимо і знаємо. Коли я ще був малий, то Львовом часто ходили бабусі та дідусі, які віталися один з одним, знімаючи капелюха. Для мене батярство – це щось дуже світле.

ІМ: Якщо брати Західну Україну, то гадаю, що в кожному місті були батяри, та навіть у Києві була поширена така культура, просто вони по-іншому називалися. Це були не хулігани, а молоді хлопці, які любили життя та батьківщину. Батяр, насправді, дуже широке поняття.  Для мене – це людина, яка любить своє місто та свою країну.  До речі, я читав у документах, що саме львівські батяри перші почали будувати барикади, коли німці хотіли штурмувати місто Лева.

– Раніше у Львові влаштовували щорічний фестиваль батярів. А де зараз турист може ознайомитись з цією культурою?

ПК: Для мене ця атмосфера найкраще відчувалася на знімальному майданчику «Шляхетних волоцюг». Пам’ятаю, тоді вся Площа Ринок була перекрита для зйомок. Власне, якщо говорити про туристичний Львів, то, гадаю, було б цікаво створити у місті різноманітні тематичні зони. Наприклад, територію батярів, територію польської шляхти та інші локації. Скажу, що натяки на це вже є, все це створює свій місцевий колорит. Та якщо залучити до цього зацікавлених людей, турист матиме змогу з легкістю поринути у атмосферу певної епохи.

БГ 4– А є у вас власні культові чи пам’ятні місця у Львові?

ІМ: Моє улюблене місце – це, однозначно, Високий замок. В дитинстві проводив там багато часу. Насправді, там дуже велика територія. Тому людям, які хочуть по-справжньому відкрити для себе це місце, раджу не просто лізти сходами нагору, а походити поблизу та відчути особливу енергетику історичного ядра міста.

ПК: Я народився у Львові та прожив там 32 роки, і лише переїхавши до Києва почав помічати якісь цікавинки та дрібниці, що формують образ всього Львова. Мені подобається, що у місті можна знайти так багато колоритних кнайп.

– Як корінні львів’яни, поясніть нашим читачам, що це таке львівська «кнайпа»?

ІМ: Знаєте, у Києві є таке слово «генделик», хоч воно мені не дуже подобається, та є аналогією до «кнайпи» у Львові. При цьому вони можуть бути абсолютно різними за своїм стилем, одні зі спиртними напоями, а інші, наприклад, з тістечками.

ПК: Будь-яка кнайпа у Львові чимось цікава, вони мають свої оригінальні особливості, кожна наповнена неповторною енергентикою та духом.

ІМ: Це правда. Наприклад, знаменита кнайпа «Вірменка» на вулиці Вірменській відрізнялась своїм духом навіть в часи Радянського Союзу, її не порівняєш з тими жахливими кафетеріями, біля яких пили дешеву горілку. Львівські кнайпи робили спротив однотипності, що панувала у ті часи. Сьогодні дуже популярні «Криївка» та «Гасова лямпа», та я б порадив людям заходити  у різні заклади, шукати те місце, де буде максимально комфортно.

– Куди порадите піти, щоб побачити Львів з нестандартного туристичного боку?

ІМ: Потрібно не боятися прогулянок міськими вуличками, адже лише так можна побачити справжнє життя. Такий авантюризм може допомогти відкрити місто з нестандартного боку та відшукати місця, про які можуть не знати навіть самі львів’яни. Під час мандрівки варто шукати якісь небанальні речі, знаю, наприклад, у місті є подорожі підземеллями. Гадаю, щоб познайомитися зі Львовом, потрібно побути там мінімум тиждень.

– Багато виконавців говорять, що саме подорожі приносять їм натхнення, а як у гурту «Брати Гадюкіни»?

ПК: Ми багато поїздили та чимало побачили. Як на мене, то саме на подорожі варто витрачати свій час і кошти, бо мандри дійсно приносять натхнення, збагачують душу різними кольорами та емоціями. Кожна місцина має свою енергетику та може подарувати щось своє, а творчі люди повинні користатися таким джерелом натхнення.

МЛ: Насправді, натхнення можна відшукати у самому житті, просто спілкуючись з соціумом, переживаючи певні події чи емоції.

braty gadiukiny shliahetni volotsiugy– Окрім гастролей часто подорожуєте Україною самостійно? Де мрієте побувати?

ПК: Я дуже люблю подорожі, проте багато часу іде на творчість. Своїм  місце сили я можу назвати Карпати. Біля Верховини є таке село Верхній Ясенів, там живуть близькі мені люди, за традицією мандрую туди щороку. Найцікавіше, що кожного разу мені вдається відкрити там для себе щось нове. А коли їду на авто до Львова, то завжди хочеться завітати в Олеська. Уже бував там одного разу, а тепер хочеться повернутися. Україна вона така різноманітна, нею треба мандрувати…

МЛ: Насправді, ми мабуть об’їздили Україну разів десять – і великі, і малі міста. Хороші спогади у мене залишилися про Мукачево, Берегово і, звісно, Тернопіль.

ІМ: Справді, Тернопіль – це місто з дуже сильною та правильною енергетикою. Хоч рідко там буваємо, досі пам’ятаю красу тамтешнього озера. Говорячи про українські красоти, варто згадати наші замки – вони дуже величні. А ще у подорожах варто бути сміливішими, адже спонтанно можна натрапити на якусь цікаву місцину.